Комплектування — процес підбирання деталей для складання вузлів і агрегатів за номенклатурою, кількістю, розмірами та масою. Від правильності підбору спряжень залежить точність і якість складання вузлів, агрегатів і машини у цілому. Попереднє комплектування вузлів і спряжень значно підвищує продуктивність складальних процесів, знижує трудомісткість операцій по підгонці.

Особливість ремонтного виробництва полягає в тому, що спряження і вузли комплектуються з деталей трьох груп: з номінальними розмірами.; з ремонтними розмірами; з розмірами, допустимими без ремонту (тобто з допустимими зносами). Тому дуже важливим є підбір з’єднуваних деталей з однієї і тієї ж групи. Важливо для збереження працездатності спряження (вузла) зберегти початкову або близьку до неї посадку (зазор, натяг) при мінімальному обсязі операцій підгонки під час складання. Це і є основним завданням комплектування.

Для кожного вузла (агрегату) необхідно підібрати повний комплект основних і допоміжних деталей.

Більшість спряжень комплектують за розмірами (у межах заданих посадок) з’єднуваних деталей (шийки колінчастого вала — вкладиші, шийка розподільного вала — втулка, шийка вала — внутрішній отвір підшипника та ін.). Проте щоб уникнути динамічної неврівноваженості, поршні і шатуни з кришками, болтами і вкладишами розбивають на групи за масою (після підбору за розміром поршня по діаметру циліндра) так, щоб різниця в масі деталей одного комплекту відносно іншого (для одного і того ж двигуна) не перевищувала б допустиме значення згідно технічних вимог.

При проведенні ПР, а також при не знеособленому методі проведення КР потрібно виконувати правило не розукомплектовуванняПритертих відповідальних спряжень, які не ремонтуються (прецизійні пари, шатуни з кришками, шатунні болти, клапани з гніздами і т. ін.).

Комплекти спряжень за розмірами підбирають такими Методами (рис.):

 

Рисунок  – Класифікація методів комплектування

При простому комплектуванні (з повною взаємозамінністю) до базисної деталі, підбирають деталі, розміри яких дають змогу одержувати у спряженні посадки (зазори чи натяги), що не виходять за межі допустимих при складанні. Комплектування спряжень з повною взаємозамінністю технологічно важко забезпечити, бо практично неможливо обробити деталі так, щоб розміри (допуски) з’єднуваних деталей були абсолютно однаковими. Цей метод застосовують у машинобудуванні при масовому виробництві. При ремонті неможливо (і немає потреби) досягати дуже високої точності обробки спряжених деталей, щоб забезпечити складання за повною взаємозамінністю.