Точність обробки деталей машин при виготовленні та відновленні
Питання
1. Види похибок і причини їх виникнення.
2. Форма деталей машин та положення поверхонь (вісей).
3. Хвилястість та шорсткість.
На практиці виготовлені деталі мають відхилення від завданих розмірів і форми. Тому розрізняють задану (нормальну) поверхню, яка визначена кресленням та дійсну (реальну) поверхню, одержану у результаті обробки та виміряну із допустимою точністю.
Точність обробки – це ступінь відповідності дійсних геометричних параметрів заданим кресленням. Точність забезпечується технологічним процесом та обладнанням. Точність буває економічна і досяжна.
Розрізняють точність розмірів, форми і розміщення поверхонь.
У процесі обробки точність порушується – виникають похибки обробки.
Похибки обробки – це відхилення геометричних параметрів від заданих. Похибка – величина протилежна точності. Реальні деталі завжди мають похибки.
Розрізняють похибки розмірів, хвилястість і шорсткість поверхонь.
Похибки бувають систематичні, випадкові і грубі (промахи).
Похибки обробки оцінюють статистичним, аналітичним та експериментальним методами. Похибку можна оцінювати, користуючись положеннями теорії ймовірності і математичної статистики. Для практичних розрахунків використовують теоретичні криві розсіювання, одержані апроксимацією гістограми чи емпіричних кривих розсіювання. Для апроксимації існує ряд теоретичних законів розсіювання: закон нормального розподілу, закон рівної ймовірності, закон Сімпсона, закон ексцентриситету.
Вирішення деяких практичних завдань (наприклад, визначення відсотку браку) доцільно розглядати на прикладі найбільш поширеного закону нормального розсіювання.
Точність форми деталей машин характеризується відхиленням реальних поверхонь чи профілів від форми чи профілю номінальної поверхні.
Похибки форми і розміщення поверхонь характеризуються відхиленням реальних поверхонь від номінальних форм і розміщень.
Рельєф утворюється сукупністю виступів і западин на поверхні деталі.
Похибки форми, хвилястість, шорсткість поверхонь впливають на експлуатаційні та технологічні показники виробів. Похибки поверхонь характеризує відхилення від номінальної поверхні..
Відхилення форми плоских поверхонь подяляють на відхилення від прямолінійності, відхилення від площинності (випуклість та ввігнутість).
Відхилення форми циліндричних поверхонь розглядають у поперечному і повздовжньому перерізах. У поперечному перерізі розрізняють відхилення від круглості, овальність, огранка; у повздовжньому – відхилення від циліндричності, бочкоподібність, сідлоподібність, конусоподібність.
Відхилення розміщення поверхонь або профілю – це невідповідність реального розміщення номінальному. Розрізняють відхилення від паралельності, від перпендикулярності, від співвісності, від симетричності, від перетину вісей, від позиційного розміщення поверхонь, радіальне та торцьове биття.
Хвилястість – це сукупність періодичних виступів і западин, у яких відстань між сусідніми виступами чи западинами перевищує базову довжину. Основними парамтерами хвилястості є висота хвилястості, і середній крок хвилястості.
Шорсткість поверхонь – це сукупність нерівностей з відносно малим кроком. Сисетма відліку шорсткості від середньої лінії називається системою середньої лінії.
Кількісно шорсткість поверхонь оцінюється такими параметрами: середнє арифметичне відхилення профілю Ra; висота нерівностей профілю Rz, найбільша висота нерівностей профілю Rmax, середній крок нерівностей Sm, середній крок нерівностей по вершинам S, відносна опорна довжина профілю tp, опорна довжина профілю h, радіус заокруглення западин і виступів p.
Структура позначення шорсткості поверхонь регламентована стандартом ГОСТ 2.309 – 88.
