Мета дефектування деталей — визначити їх технічний стан під час надходження машин і агрегатів на ремонт.
Для прийняття об’єктивних рішень відносно подальшого використання деталей керуються нормативно-технічними документами для даного виду і об’єкта ремонту. Порівняння фактичних (виміряних або визначених іншими методами) і нормативних значень параметрів стану дозволяє виявити наявність дефекту деталі (звідси термін «дефектування деталей»).
У нормативних документах (технічних вимогах на дефектування) зазначені два види оцінюваних параметрів, тобто критеріїв технічного стану деталей: критерій допустимості подальшого використання деталі, який забезпечує ресурс до наступного ремонту, і критерій граничного стану, за якого деталь не може бути встановлена на машину. Таку деталь ремонтують (відновлюють), якщо це технічно можливо і економічно доцільно, або замінюють запасною.
У процесі дефектування деталі сортують на групи, які визначають технологічні потоки деталей: деталі, придатні для подальшого використання у процесі ремонту машин; деталі, які відправляють на ремонт; непридатні деталі, які утилізують. У деяких випадках у технічних нормативних документах першу групу деталей розбивають на дві підгрупи: деталі, придатні у спряженні тільки з новою (або відновленою) деталлю, і деталі, придатні у спряженні з частково зношеною. Такий підхід передбачає можливість використання тих деталей, які за величиною зносу вже не відносяться до придатних для спряжень із зношеними деталями, але у спряженні з новими (або відновленими) деталями ще забезпечують допустимі значення зазору у з’єднанні. Наявність такої додаткової групи деталей у деякій мірі збільшує кількість деталей, які не потребують затрат на ремонт, але при цьому ускладнюється організація технологічних потоків і комплектування деталей. В умовах ремонтного виробництва деталі, придатні для ремонту, також можуть бути розділені на дві частини: ті, які ремонтують на самому підприємстві, і ті, що відправляють на спеціалізоване підприємство.
Отже, під час дефектування деталі сортують на п’ять груп і маркують фарбами певного кольору:
· придатні до експлуатації – зеленого;
· придатні до експлуатації в спряженні з новими або відновленими деталями – жовтого;
· ті що підлягають ремонту на даному ремонтному підприємстві – білого;
· ті що підлягають ремонту на іншому спеціалізованому ремонтному підприємстві – синього;
· непридатні – червоного.
Для реалізації завдань дефектування використовують методи, які можна розділити на дві групи: органолептичні та інструментальні.